Аконкагуа — вершина без кисню: виклик над хмарами

Гора Аконкагуа (6 962 м) — найвища точка Південної та Західної Америки, «дахи» Західної півкулі. Незважаючи на вражаючий зріст, у чисто технічному сенсі північні маршрути Аконкагуа вважаються «сухим альпінізмом» — без необхідності використання складних страховок, крюків чи льодорубів (в «звичайні» сезони).

При цьому основні перешкоди — нестача кисню на великих висотах, екстремальні погодні умови та фізичне навантаження.

Цікаво, що класичні сходження на Аконкагуа виконувалися без використання кисневих балонів. І саме такий стиль сходження (без кисню) часто сприймається як «чесний» підхід, перевірка можливостей тіла в «природних» умовах.

Як «працює» сходження без кисню

Фізіологія висоти: гіпоксія, акліматизація та адаптація

– На висоті тиск повітря значно падає, і хоча вміст кисню залишається ~21 %, в перерахунку на «молекули, доступні легким» їх значно менше.
– У відповідь організм збільшує частоту дихання та серцевих скорочень, активніше виробляє еритроцити (щоб транспортувати більше кисню).
– Але ці адаптації не миттєві — саме поступова акліматизація (перерви, ночівлі на середніх висотах) рятує від висотної хвороби та підвищує шанси на успіх.
Тому «без кисню» не означає «без захисту» — це означає покладатися на власні фізіологічні резерви та грамотне планування.

Чому без кисню — це складно, але можливо

Плюси:

• Чітке розуміння своїх меж — немає «подушки безпеки» у вигляді кисню.

• Легкість логістики: не потрібно перевозити та заправляти балони.

• Відчуття чистого досягнення — «чистий стиль».

Читайте також: Лізинг авто: розумна альтернатива кредиту та оптимальне рішення для кожного

Мінуси та ризики:

• Більше навантаження на серце, легені, судини.

• Менший «запас» у разі погіршення самопочуття.

• Опасність виникнення висотної хвороби (гірський набряк легень, мозку).
  В деякі сезони наявність снігу або сильного вітру ускладнює сходження без кисню.
  Деякі організатори пропонують кисень як опцію на останньому етапі, щоб знизити ризик або полегшити останній штурм, особливо за несприятливих погодних умов.

Як проходить сходження (приблизний маршрут)

Щоб розмістити опис у контексті, ось картинка класичного маршруту (північний підхід) на прикладі одного з турів:

• Поход до базового табору (Plaza de Mulas) через проміжні табори.

• Серія акліматизаційних виходів: ночівлі на середніх висотах, «вниз-вверх».

• Опасний день штурму: пробудження глибокою ніччю, вихід до світанку, підйом через ділянки з льодом/сніговими покривами, верхня частина маршруту (Canaleta, Grotto та ін.).

• Спуск до нижнього табору, відпочинок, потім повернення до цивілізації.

Наприклад, одна з програм з ExtremeGuide.PRO описує наступний підхід:
«Підйом починається близько 3:30–4:00 ранку, щоб випередити основні потоки та встигнути до полудня. Потім маршрут включає ділянки з переходом у кошках, обходи снігових ділянок і фінальну частину по крутій каналі. Спуск — швидший.»
Також вони передбачають резервні дні на випадок поганої погоди.